Sega
![]() | Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробила користувачка КітБандера (внесок, журнали) о 16:27 UTC (101 хвилину тому). |
株式会社セガ | |
---|---|
![]() | |
![]() Штаб-квартира Sega в Осака Гарден Товер в Ніші-Шінаґава, Шінаґава, Токіо | |
Тип | дочірнє підприємство |
Правова форма | кабушікі-ґайшя і холдингова компанія ![]() |
Галузь | індустрія відеоігор |
Попередник(и) | Service Games of Japan |
Засновано | 3 червня, 1960 |
Засновник(и) | Мартін Бромлі Річард Стюарт |
Штаб-квартира | Ніші-Шінаґава, Шінаґава, Токіо |
Попередні назви | Nihon Goraku Bussan (1960—1965) Sega Enterprises, Ltd. (1965—2000) Sega Corporation (2000—2015) Sega Games Co., Ltd. (2015—2020) |
Ключові особи | Харукі Сатомі — голова та головний виконавчий директор Шуджі Уцумі — президент і головний операційний директор Юкіо Суґіно — віцепрезидент та головний операційний директор |
Продукція | відеоігри, відеоігрові консолі |
Виторг | ¥186,65 млрд (2024)[1] |
Операційний прибуток (EBIT) | ¥2,345 млрд (2024)[1] |
Чистий прибуток | ¥-6,65 млрд (2024)[1] |
Активи | ¥87,615 млрд (2024)[1] |
Власний капітал | ¥295,577 млрд (2024)[1] |
Власник(и) | Gulf and Western[en] (1969—1984) CSK Corporation[en] (1984—2004) Sega Sammy Holdings[en] (2004—теперішній час) |
Співробітники | 3,155 (2024)[2] |
Дочірні компанії | Див. §Структура компанії |
sega.com(англ.) ![]() | |
![]() | |
![]() ![]() |
Sega Corporation[a] — японський розробник відеоігор і дочірнє підприємство Sega Sammy Holdings[en] зі штаб-квартирою в Токіо. Під керівництвом Sega було створено низку всесвітньо відомих ігрових франшиз для аркад і консолей, серед яких Sonic the Hedgehog, Angry Birds, Phantasy Star[en], Puyo Puyo[en], Super Monkey Ball[en], Total War, Virtua Fighter, Megami Tensei[en], Sakura Wars[en], Persona та Like a Dragon.
Компанія була заснована Мартіном Бромлі та Річардом Стюартом 3 червня 1960 року під назвою Nihon Goraku Bussan.[b] Незабаром після цього вони придбали активи компанії Service Games of Japan. У 1965 році, після злиття з імпортером ігрових автоматів Rosen Enterprises, компанія отримала назву Sega Enterprises, Ltd. Вже у 1966 році Sega випустили свою першу аркадну гру — Periscope[en]. У 1969 році компанію придбали Gulf and Western Industries[en]. Проте через фінансовий спад у сфері аркадних автоматів на початку 1980-х років Sega переключилися на розробку ігрових консолей, випустивши SG-1000 і Master System. Однак ці пристрої не змогли скласти серйозну конкуренцію тодішньому лідеру на ринку — Nintendo Entertainment System (NES). У 1984 році керівники Sega Девід Розен[en] і Хаяо Накаяма[en] здійснили викуп компанії за підтримки SCSK Corporation[en], що відкрило нову сторінку в історії компанії.
У 1988 році Sega випустили консоль Mega Drive, що у Японії зіткнулася з жорсткою конкуренцією, але за кордоном здобула популярність, особливо після виходу гри Sonic the Hedgehog у 1991 році. На деякий час Mega Drive, відома на Заході як Genesis, навіть перевершила за продажами свого головного конкурента від Nintendo. У 2001 році, після кількох комерційних невдач, таких як 32X, Saturn і Dreamcast, Sega припинили виробництво консолей і зосередилися на розробці та виданні ігор як сторонній розробник. У 2004 році компанію придбали Sammy Corporation[en]. У 2015 році було створено Sega Holdings Co., Ltd. В той же час Sega Corporation перейменували на Sega Games Co., Ltd., а її підрозділ, що займався аркадними іграми, виділили в окрему компанію Sega Interactive. У 2020 році Sega Games та Sega Interactive знову об'єдналися, утворивши Sega Corporation.
Міжнародні філії Sega — Sega of America та Sega Europe — мають штаб-квартири в Ірвайні та Лондоні відповідно. До її студій розробки входять власні дослідницькі та виробничі підрозділи, які випускають ігри під брендами Ryu Ga Gotoku Studio та Sonic Team для ключових франшиз. Sega Sapporo Studio переважно підтримує токійські команди розробників. Крім того, Sega володіє Atlus (разом із їхніми підрозділами досліджень і розробки) та п'ятьма студіями у Великій Британії та Європі: Creative Assembly, Sports Interactive[en], Hardlight[en], Two Point Studios і Rovio Entertainment (разом із Ruby Games). Sega є одним із найпродуктивніших виробників аркадних ігор у світі, а її маскот, Їжак Сонік, має міжнародне визнання. Компанію високо оцінюють за її креативність та інновації, проте в останні роки її критикують за непопулярні бізнес-рішення у монетизації[en] та якість творчого контенту.
Як частина Sega Sammy Holdings і одна з ключових складових Sammy Group, Sega не лише займається розробкою відеоігор, а й володіє компанією Sega Fave[en], що спеціалізується на виробництві аркадних автоматів та іграшок. До складу Sega також входять дві анімаційні студії: TMS Entertainment, яка займається створенням, продюсуванням та розповсюдженням аніме, і Marza Animation Planet[en], що спеціалізується на CG-анімації.
У травні 1940 року американські бізнесмени Мартін Бромлі, Ірвінг Бромберг і Джеймс Хампер заснували компанію Standard Games у Гонолулу, Гаваї. Їхня мета полягала у постачанні гральних автоматів, зокрема ігрових слот-машин, на військові бази, оскільки з початком Другої світової війни попит на дозвілля серед військових значно зріс. Після завершення війни засновники продали свою компанію у 1945 році та наступного року створили нову — Service Games, назва якої підкреслювала фокус на військових клієнтах.[3] У 1952 році уряд США заборонив використання слот-машин на своїх територіях і Бромлі відправив співробітників Річарда Стюарта та Рея ЛеМера до Токіо для заснування японської філії Service Games. Їхнім завданням було постачати ігрові автомати на американські бази в Японії.[4][5][6] Через рік усі п'ятеро заснували Service Games Panama, щоб централізувати контроль над діяльністю Service Games у різних країнах. Протягом наступних семи років компанія розширила свою присутність у Південній Кореї, Філіппінах та Південному В'єтнамі.[7] Назва «Sega», що є абревіатурою від Service Games,[8] вперше з'явилася у 1954 році на слот-машині Diamond Star.[7]
Через погану репутацію, спричинену розслідуваннями уряду США щодо незаконних бізнес-практик, японська філія Service Games була розпущена 31 травня 1960 року.[7] Однак уже 3 червня[9] Мартін Бромлі заснував дві нові компанії для продовження її діяльності: Nihon Goraku Bussan і Nihon Kikai Seizō[c]. Вони викупили всі активи Service Games of Japan і розподілили між собою основні напрями бізнесу. Nihon Kikai Seizō, що працювали під брендом Sega, Inc., зосередилися на виробництві слот-машин, тоді як Nihon Goraku Bussan під керівництвом Річарда Стюарта діяли як Utamatic, Inc. і займалися дистрибуцією та експлуатацією автоматів з монетним управлінням, зокрема музичних автоматів (джукбоксів).[10][11] У 1964 році обидві компанії об'єдналися, зберігши назву Nihon Goraku Bussan.[7]
Приблизно в той самий час Девід Розен[en], офіцер Військово-повітряних сил США, який перебував у Японії, у 1954 році заснував у Токіо бізнес із фотокабінами.[4] Згодом ця компанія отримала назву Rosen Enterprises, а в 1957 році почала імпортувати в Японію ігрові автомати з монетним управлінням. У 1965 році Nihon Goraku Bussan придбали Rosen Enterprises, після чого була створена Sega Enterprises, Ltd.[d] Девід Розен став генеральним директором і керуючим директором, Річард Стюарт зайняв посаду президента, а Рей ЛеМер отримав роль директора з планування. Невдовзі після цього Sega змінила свій профіль із виробництва слот-машин на розробку аркадних ігрових автоматів. Вони почали імпортувати джукбокси Rock-Ola[en], пінбольні автомати Williams[en], а також стрілецькі ігри[en] від Midway Manufacturing.[12]
Оскільки Sega імпортували вживані ігрові автомати, які потребували частого ремонту, компанія почала самостійно виготовляти запасні частини, зокрема ігрові рушниці та фліпери. За словами колишнього директора Акіри Нагаї, саме це стало поштовхом до розробки власних ігор.[12] Першою електромеханічною аркадною грою[en] Sega стала Periscope[en] — симулятор підводного човна, випущений у кінці 1960-х. Вона мала світлові та звукові ефекти, які вважалися інноваційними для свого часу, і швидко стала хітом у Японії. Згодом гру почали експортувати в торгові центри та універмаги Європи та США, де вона відіграла важливу роль у стандартизації ціни 25 центів за гру в американських аркадах. Компанія була здивована таким успіхом і протягом наступних двох років почала випускати та експортувати від восьми до десяти нових ігор на рік. Світовий успіх Periscope став поштовхом до «технологічного ренесансу» в аркадній індустрії, спричинивши хвилю нових аудіовізуальних електромеханічних ігор наприкінці 1960-х — початку 1970-х років.[13] Однак, через масове піратство, Sega були змушені припинити експорт своїх ігор приблизно у 1970 році.[7]
У 1969 році Sega була продана американському конгломерату Gulf and Western Industries[en], хоча Девід Розен залишився на посаді генерального директора. У 1974 році Gulf and Western зробили Sega Enterprises, Ltd. дочірньою компанією американської фірми, яку перейменували на Sega Enterprises, Inc. Компанія випустила свою першу відеогру Pong-Tron у 1973 році.[7] Незважаючи на пізнішу конкуренцію з боку Space Invaders від Taito у 1978 році,[14] Sega скористалися бумом аркадних відеоігор кінця 1970-х[en], а їхні доходи зросли до понад $100 млн до 1979 року. У цей період Sega придбали Gremlin Industries[en], які виробляли аркадні ігри на основі мікропроцесорів,[7] та дистрибутора ігрових автоматів Esco Boueki, засновником і власником якого був Хаяо Накаяма[en]. Накаяма зайняв керівну посаду в японському підрозділі Sega.[15] На початку 1980-х Sega увійшли до п'ятірки найбільших виробників аркадних ігор у США, а їхні доходи зросли до $214 млн.[16] У 1979 році компанія випустила Head On[en], яка вперше використала механіку «з'їдання точок», що пізніше з'явилася у Pac-Man від Namco.[7] У 1981 році Sega ліцензували Frogger від Konami, яка стала її найуспішнішою грою на той момент. У 1982 році компанія випустила першу відеогру з ізометричною графікою Zaxxon[en].[7]

Після спаду індустрії аркадних ігор Gulf and Western у вересні 1983 року продали компанії Bally Manufacturing[en] свій північноамериканський підрозділ з виробництва аркадних ігор та права на їхню ліцензію. Водночас вони зберегли підрозділ досліджень і розробок Sega у Північній Америці, а також їхню японську дочірню компанію, Sega Enterprises, Ltd.[17] З огляду на занепад аркадного бізнесу президент Sega Enterprises, Ltd. Накаяма запропонував компанії використати свій досвід у розробці апаратного забезпечення для виходу на японський ринок домашніх ігрових пристроїв.[18] Це сприяло створенню комп'ютера SC-3000. Дізнавшись, що Nintendo працюють над ігровою консоллю Famicom, орієнтованою лише на відеоігри, Sega почали паралельну розробку своєї першої домашньої ігрової системи — SG-1000, разом із SC-3000.[19] Різні модифікації SG-1000 були випущені на міжнародних ринках.[20][21] У 1983 році продажі консолі перевищили 160 000 одиниць, що значно перевершило початкові прогнози Sega у 50 000 пристроїв за перший рік. Однак вона не змогла конкурувати з Famicom, оскільки Nintendo активно розширювали свою бібліотеку ігор, залучаючи сторонніх розробників, тоді як Sega не поспішали співпрацювати з конкурентами в аркадному бізнесі.[19]
У листопаді 1983 року Розен оголосив про свій намір залишити посаду президента Sega Enterprises, Inc. 1 січня 1984 року. Новим президентом і генеральним директором компанії було призначено Джеффрі Рокліса.[22] Невдовзі після випуску SG-1000 та смерті засновника компанії Чарльза Блюдхорна[en], Gulf and Western розпочали продаж своїх другорядних активів. У 1984 році Накаяма і Розен організували викуп японської дочірньої компанії за підтримки SCSK Corporation[en], провідної японської компанії з розробки програмного забезпечення.[8] Група інвесторів на чолі з Розеном і Накаямою придбала японські активи Sega за $38 млн. Головою компанії став керівник CSK Ісао Окава[en], а Накаяма обійняв посаду генерального директора Sega Enterprises, Ltd.[15]


У 1985 році Sega розпочали роботу над Mark III — оновленою версією SG-1000.[23] Для ринку Північної Америки ця система вийшла під назвою Master System,[24] також Sega надали їй футуристичний дизайн, орієнтований на західні вподобання.[25] В Японії Mark III вийшла у жовтні 1985 року.[26] Попри те, що в деяких аспектах її апаратне забезпечення було потужнішим за Famicom, консоль не мала успіху на старті продажів. Оскільки Nintendo забороняли стороннім розробникам випускати ігри для інших консолей, Sega самостійно створювали ігри та отримували права на портування чужих проєктів.[27] Щоб просувати консоль у Північній Америці, Sega планували продавати Master System як іграшку, подібно до того, як Nintendo просували Entertainment System. Для цього компанія об'єднала зусилля з американською іграшковою фірмою Tonka[en], використовуючи її досвід у цій галузі.[28] Однак неефективний маркетинг з боку Tonka завадив успішним продажам.[29] До початку 1992 року виробництво консолі в Північній Америці припинилося. У регіоні було продано від 1,5 до 2 млн консолей Master System, що було значно менше, ніж у Nintendo та Atari, які займали відповідно 80% і 12% ринку.[30] Проте в Європі Master System досягла успіху, зрівнявшись у продажах зі своїм конкурентом від Nintendo.[31] Станом на 1993 рік активна база користувачів у Європі становила 6,25 млн. Консоль також залишається популярною в Бразилії, де компанія Tectoy[en], партнер Sega у цьому регіоні, продовжує випускати нові версії.[32] До 2016 року в Бразилії було продано 8 млн одиниць Master System.[33]
У 1984 році Sega відкрили європейський підрозділ з дистрибуції аркадних ігор — Sega Europe.[7] У 1985 році компанія повернулася на ринок аркадних автоматів у Північній Америці, створивши Sega Enterprises USA після завершення співпраці з Bally. Того ж року випуск Hang-On[en] приніс Sega значний успіх у цьому регіоні — гра стала настільки популярною, що компанія не встигала задовольняти високий попит.[7] Також у 1985 році була представлена UFO Catcher, яка до 2005 року стала найпоширенішим автоматом із кігтьовим механізмом у Японії.[34] У 1986 році з метою керування споживчими продуктами компанії в Північній Америці було створено Sega of America, яка спочатку займалася маркетингом Master System. Під час співпраці з Tonka вони передали цій компанії права на маркетинг і дистрибуцію консолі, зосередившись натомість на підтримці клієнтів і локалізації окремих ігор.[28] Гра Out Run[en], що вийшла у 1986 році, стала найбільш продаваним аркадним автоматом Sega у 1980-х роках.[35] Тодішній директор компанії Акіра Нагаї зазначив, що Hang-On і Out Run сприяли виходу ринку аркадних ігор із кризи 1982 року та започаткували нові жанри у відеоіграх.[12]

Наприкінці 1980-х років, на тлі чергового зростання ринку аркадних ігор, Sega стала однією з найвідоміших ігрових компаній. У сфері аркадних автоматів вони зосередилися на випуску ігор різних жанрів, зокрема перегонових і сайд-скролерів. 29 жовтня 1988 року Sega представили в Японії наступника Master System — консоль під назвою Mega Drive. Проте запуск консолі відбувся в тіні виходу Super Mario Bros. 3 — культової гри від Nintendo, яка з'явився на ринку тижнем раніше. Популярні ігрові журнали висвітлювали новинку у позитивному ключі, причому видання Beep! навіть випустило окреме видання, присвячене Mega Drive. Однак за перший рік компанія змогла продати лише 400 000 пристроїв.[36]
Mega Drive стикнулася з труднощами у змаганні з Famicom[37] і протягом усього 16-бітного покоління поступалася в Японії за рівнем продажів Super Famicom від Nintendo та TurboGrafx-16 від NEC. У Північній Америці та Європі, де консоль отримала назву Genesis, Sega спочатку не мали власної організації для продажу та маркетингу. Після відмови Atari займатися її просуванням, компанія вирішила самостійно випустити пристрій через дочірню компанію Sega of America. Genesis дебютувала 14 серпня 1989 року в Нью-Йорку та Лос-Анджелесі, а до кінця року стала доступною по всій Північній Америці.[38] Європейська версія Mega Drive з'явилася у вересні 1990 року.[38]
Колишній керівник Atari та новий президент Sega of America Майкл Катц розробив дворівневу стратегію для збільшення продажів у Північній Америці. Перший етап передбачав маркетингову кампанію, спрямовану на конкуренцію з Nintendo та акцентування уваги на більш аркадному ігровому досвіді Genesis.[36] Оскільки Nintendo володіли правами на більшість аркадних ігор того часу, другий етап полягав у створенні бібліотеки ігор, що використовували імена та образи знаменитостей, таких як Michael Jackson's Moonwalker[en] і Joe Montana Football[en].[4] Попри ці зусилля, Sega не змогли суттєво похитнути домінування Nintendo на ринку. У перший рік Sega of America продали лише 500 000 консолей Genesis, що було вдвічі менше за поставлену Накаямою ціль.[36]
Після виходу Genesis Sega прагнули створити нову флагманську серію ігор, здатну конкурувати з Mario[en] від Nintendo.[39] Так з'явилася Sonic the Hedgehog, яка стала однієї з найуспішніших відеоігрових франшиз в історії.[40][41] Гра Sonic the Hedgehog почалася з технічного демо, розробленого Юджі Нака, де персонаж на високій швидкості котився кулею через звивистий тунель. Пізніше ідею розширили: Наото Ошіма[en] створив дизайн головного героя, а Хіроказу Ясухара[en] розробив рівні.[42] Синій колір Соніка був обраний на честь кобальтового логотипа Sega, його взуття надихнули чоботи Майкла Джексона, а характер — оптимізм і рішучість Білла Клінтона.[43][44]
- ↑ а б в г д 株式会社セガ 第66期(2024年3月期)決算公告 (PDF). sega.co.jp. Процитовано 28 березня 2025.
- ↑ SEGA Corporation. SEGA Corporation (англ.). Процитовано 28 березня 2025.
- ↑ Smith, Alexander (2020). They create worlds : the story of the people and companies that shaped the video game industry. Boca Raton, FL. ISBN 978-0-429-75261-2. OCLC 1121420793.
- ↑ а б в Fahs, Travis (21 квітня 2009). IGN Presents the History of SEGA. IGN (англ.). Процитовано 21 грудня 2022.
- ↑ Plunkett, Luke (4 квітня 2011). Meet The Four Americans Who Built Sega. Kotaku. Архів оригіналу за 26 липня 2015. Процитовано 29 березня 2025.
- ↑ Daniel Sánchez; Crespo Dalmau. Core Techniques and Algorithms in Game Programming. Google Books. Архів оригіналу за 23 листопада 2015. Процитовано 29 березня 2025.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Horowitz, Ken (2018). The sega arcade revolution : a history in 62 games. Jefferson, North Carolina. ISBN 978-1-4766-3196-7. OCLC 1041854216.
- ↑ а б Kent, Steven L. (2001). The Ultimate History of Video Games: The Story Behind the Craze that Touched our Lives and Changed the World. Prima Publishing. с. 331. ISBN 978-0-7615-3643-7.
- ↑ Sammy Corporation and SEGA Corporation Announce Business Combination: SEGA SAMMY HOLDINGS INC. | Business Wire. 19 травня 2004. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 29 березня 2025.
- ↑ Sega and Utamatic Purchase Assets of Service Games. Т. 72 (вид. 34). Billboard. 5 вересня 1960. с. 71.
- ↑ Service Games Inc. Bought By Sega and Uta Matic. Т. 21 (вид. 51). Cashbox. 3 вересня 1960. с. 52.
- ↑ а б в Sega Arcade History (in Japanese). Enterbrain. 2002. с. 20—23. ISBN 978-4-7577-0790-0.
- ↑ Smith, Alexander (19 листопада 2019). They Create Worlds: The Story of the People and Companies That Shaped the Video Game Industry. Т. I: 1971-1982. CRC Press. с. 119—20, 188—91. ISBN 978-0-429-75261-2.
- ↑ Sega Arcade History (in Japanese). Enterbrain. 2002. с. 20—23. ISBN 978-4-7577-0790-0.
- ↑ а б Pollack, Andrew (4 липня 2993). Sega Takes Aim at Disney's World. The New York Times. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 29 березня 2025.
- ↑ Sega!. Bloomberg Businessweek. 20 лютого 1994. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 29 березня 2025.
- ↑ Pollack, Andrew (24 жовтня 1992). WHAT'S NEW IN VIDEO GAMES - TAKING THE ZING OUT OF THE ARCADE BOOM... The New York Times. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 30 березня 2025.
- ↑ John Battelle; Bob Johnstone. 1.06: The Next Level: Sega's Plans for World Domination. Wired. Архів оригіналу за 2 травня 2012. Процитовано 30 березня 2025.
- ↑ а б Marley, Scott (грудень 2016). SG-1000. Retro Gamer №163. с. 56—61.
- ↑ Kohler, Chris. Playing the SG-1000, Sega's First Game Machine. Wired. Архів оригіналу за 1 січня 2014. Процитовано 30 березня 2025.
- ↑ Plunkett, Luke (19 січня 2017). The Story of Sega's First Console, Which Was Not The Master System. Kotaku. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 30 березня 2025.
- ↑ Rosen Departs Sega. Т. 45, №24. Cashbox. 12 листопада 1983. с. 32.
- ↑ Plunkett, Luke (27 лютого 2012). The Story of Sega's First Ever Home Console. Kotaku. Архів оригіналу за 15 вересня 2014. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ Lowry, Bruce (2002). The Man That Sold the NES. Т. 12, №110. Game Informer. с. 102—103.
- ↑ Parkin, Simon (2 червня 2014). A history of videogame hardware: Sega Master System. Edge Online. Архів оригіналу за 5 червня 2014. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ Mark III. sega.jp. Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ McFerran, Damien (грудень 2007). Retroinspection: Master System. Retro Gamer №44. с. 48—53.
- ↑ а б Horowitz, Ken (2016). Playing at the Next Level: A History of American Sega Games. McFarland & Company. с. 6—15. ISBN 978-1-4766-2557-7.
- ↑ Williams, Mike (21 листопада 2013). Next Gen Graphics, Part 1: NES, Master System, Genesis, and Super NES. USgamer. Архів оригіналу за 22 травня 2015. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ COMPANY NEWS; Nintendo Suit by Atari Is Dismissed. New York Times. 16 травня 1992. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ Sega Consoles: Active installed base estimates. Screen Digest. березень 1995. с. 60—61.
- ↑ Smith, Ernie (27 липня 2015). Brazil Is An Alternate Video Game Universe Where Sega Beat Nintendo. Atlas Obscura. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ Azevedo, Théo (12 травня 2016). Console em produção há mais tempo, Master System já vendeu 8 mi no Brasil. UOL Jogos. Архів оригіналу за 14 травня 2016. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ Annual Report 2005 (PDF). segasammy.co.jp. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ Thorpe, Nick (2016). The History of OutRun. Retro Gamer №156. с. 20—29.
- ↑ а б в Szczepaniak, John (12 вересня 2006). Sega-16 – Retroinspection: Mega Drive. sega-16.com. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 31 березня 2025.
- ↑ McFerran, Damien (22 лютого 2012). The Rise and Fall of Sega Enterprises. Eurogamer. Архів оригіналу за 16 лютого 2014. Процитовано 1 квітня 2025.
- ↑ а б History of the Sega Mega Drive. Sega Retro (англ.). 5 серпня 2024. Процитовано 1 квітня 2025.
- ↑ Plunkett, Luke (6 квітня 2011). Remembering Sega's Exiled Mascot. Kotaku. Архів оригіналу за 25 лютого 2019. Процитовано 1 квітня 2025.
- ↑ Harris, Blake (2014). Console Wars: Sega, Nintendo, and the Battle that Defined a Generation. HarperCollins. с. 386. ISBN 978-0-06-227669-8.
- ↑ Smith, Jamin (23 червня 2011). Sonic the Hedgehog celebrates his 20th birthday. videogamer.com. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 1 квітня 2025.
- ↑ Sonic's Architect: GI Interviews Hirokazu Yasuhara. Т. 13, №124. Game Informer. серпень 2003. с. 114—116.
- ↑ Sheffield, Brandon (4 грудня 2009). Out of the Blue: Naoto Ohshima Speaks. Gamasutra. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 1 квітня 2025.
- ↑ Ashcraft, Brian (12 липня 2009). Sonic's Shoes Inspired by Michael Jackson. Kotaku. Архів оригіналу за 30 жовтня 2015. Процитовано 1 квітня 2025.
- Sega Corporation (Japan) [Архівовано 4 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- Sega of America
- Sega Europe [Архівовано 16 лютого 2007 у Wayback Machine.]
- Sega Mobile [Архівовано 9 травня 2008 у Wayback Machine.]
- PlaySega